Історія Цирку

Історія циркового мистецтва України починається з ІХ століття. Мандрівні артисти розважали глядачів аж до 1797 року. У цьому році з Дубна до Києва перевели Контрактовий ярмарок, що призвело до появи “балаганів” і “цирків-стовпчиків”. Будували їх з дешевих дошок і старих ящиків. Такий метод будівництва робив балагани схожими на звичайні сараї. Всередині ставили лавки в кілька рядів для заможних глядачів, а за ними була огорожа спеціально для стоячих місць “бідноти”. У центрі манежу зводили стовп, який підтримував купол з брезенту.

1875

Перший стаціонарний цирк-театр в Києві називався “Алькасар” та був відкритий у 1875 році австрійцем Ігнатієм Собботом на ділянці, купленій французом Огюстом Бергоньє. Знаходився він на перехресті сучасних вулиць Б. Хмельницького і Пушкінської. Будівля цирку була двоповерховою, збудованою з каменю. Тут давали свої пишні вистави понад 60 артистів, балет з Неаполя, клоуни з Лондона, оркестр 35 музикантів, а також кінні номери за участю 40 коней. Втім, утримання цирку було невигідним і в наступному році він закрився, а приміщення здавалося в оренду гастролюючим театральним трупам.

1876 – 1890

Наступні 14 років в Києві був відсутній постійний цирк. Тим часом в сусідніх містах почали відкриватися стаціонарні цирки: 1862 р. в Одесі, 1868 р. у Москві, 1879 р. другий цирк в Одесі, 1883 р. в Харкові, 1888 р. в Ризі. Київ, що переживав на той час бурхливий розвиток культури та економіки, не міг пасти задніх.

1891

Київська Міська Дума провела конкурс на кращий проект будівництва стаціонарного цирку. Першим представив проект відомий Альберт Саломонскій, другим – не менш авторитетний Сципіон Чинізеллі та інші видатні представники циркового світу. Незважаючи на таке різноманіття проектів Дума відхилила всі пропозиції та прийняла рішення створити спеціальну міську комісію по спорудженню міського цирку. Її очолив знаменитий київський архітектор Георгій Шлейфер.

Саме будівництво доручили зятю київського генерал-губернатора Михайлу Драгомирову — Петру Крутікову. Зять київського чиновника більш, ніж будь-хто підходив для цієї ролі — він був великим шанувальником коней. Кінні виступи Петра Крутікова відрізнялися незвичайною манерою виконання і видовищністю. Лише 2-3 рази на рік він проводив публічні виступи. У 1897 році талановитий дресирувальник відправився в гастрольне турне – Петербург, Москва, Одеса. Квитки на його виступи розкуповувалися на місяць вперед, а під час гастролей в Парижі, його відвідав екс-президент Франції Казимир Пер’є.

1903

Здобувши успіх та визнання, Михайло Крутіков зайнявся цирковою діяльністю професійно і очолив будівництво стаціонарного цирку в Києві. 23 листопада 1903 року цирк був побудований на місці сучасної вулиці Архітектора Городецького. Крутіков дав йому назву Hippo-palace ( “Кінний палац”). Фінальний проект будівлі виконав архітектор Едуард Брадтман.

Це був найбільший цирк Європи – цегляний, двоповерховий, оснащений за останнім словом техніки. Просторий триярусний зал, величезний купол над манежем, електричне освітлення. Кожного з 2 тисяч глядачів чекало зручне крісло (після шапіто з дерев’яними лавками, така розкіш вражала).

1941

Будівля цирку Крутікова була зруйнована у 1941 р. На її місці у 1964 р. був зведений кінотеатр “Україна”.

1960

У листопаді 1960 року завершується будівництво нової будівлі київського цирку, яка вміщує 1900 глядачів.

1998

У 1998 році Київський Державний Цирк отримав статус Національного Цирку України і це дало йому право називатися головним цирком України. На його базі створюється більшість номерів, які гастролюють по світу. Сьогодні цирк має власних артистів різних циркових жанрів, балетну трупу, один з найкращих музичних колективів. Нещодавно була покращена технічна база цирку, що дозволило підвищити якість художнього сприйняття вистав.

Борис Заєць

Сорок років життя віддав Національному цирку України його генеральний директор Борис Михайлович Заєць. Навіть в умовах загальносоюзного циркового конвеєра він зумів створити чисто український колектив, який з успіхом представляв Національний цирк на міжнародній арені, прославляючи Україну.

Вітчизняний діяч циркового мистецтва Борис Заєць мав значний міжнародний авторитет. Він готував і керував гастролями циркових колективів у багатьох країнах світу, брав участь в роботі журі міжнародних циркових фестивалів і конкурсів. Народний артист України, академік Національної академії циркового мистецтва Росії, професор Київського державного інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого. Протягом свого життя зумів передати багатьом цирковим колективам свій багаторічний досвід.

Володимир Шевченко

Ціла епоха вітчизняного циркового мистецтва втілилася у діяльності Володимира Дмитровича Шевченка. Повітряний гімнаст, акробат і всесвітньовідомий дресирувальник присвятив все своє життя цирковій естраді. Спадковий артист цирку закінчив в 1966-му році Державне училище циркового та естрадного мистецтва та присвятив себе дресурі найнебезпечніших хижаків світу.

Разом з дружиною Людмилою Шевченко талановитий дресирувальник створив власний атракціон «Серед хижаків». У виступі брали участь до десяти хижаків, а пара артистів виконувала акробатичні трюки і танцювала серед тварин, граючи з левами як з кошенятами.

У 80-х роках Володимир Дмитрович очолював Український цирковий колектив, який під його керівництвом довгі роки був одним з найстабільніших серед усіх колективів союзу державних цирків. У 2007 році він був призначений генеральним директором і художнім керівником Національного цирку України.

Хижих улюбленців Володимир Шевченко виховував за власною методикою. Суть полягала у заохочувальному принципі роботи з тваринами без елементів примусу. Гуманне ставлення до чотирилапих артистів — основа праці з тваринами в стінах Національного цирку України.

Володимир Шевченко танцював танго з левами та катав левів верхи на конях. Перший свій номер на манежі разом з 6-ми левицями він виконав перед глядачами в 14 років. Все своє життя Володимир готував номери, що  згодом стали класикою світового цирку. Наприклад, “Танго з левами”. Він декілька місяців тренував левицю ставати на задні лапи, ставити передні на спеціальну підставку та не випускати пазурі. Цей номер, коли дресирувальник викнонав аргентинське танго з дорослою левицею, прогримів на весь світ.

Успіх супроводжував Володимира Дмитровича не тільки в цирковій діяльності, він не менш яскраво демонстрував свої таланти в кіно. Багато хто з нас напевно знає фільми «Гіперболоїд інженера Гаріна» і «Розсмішіть клоуна», в яких артист грає самого себе.

У 2011 році у Національному цирку України був подвійний ювілей – 135 років з часу заснування в Києві стаціонарного цирку. Відновлення відбувалося поступово, крок за кроком, протягом останнього десятиліття. Але вже на сьогоднішній день можна впевнено сказати, що вистави Національного цирку України можуть бути зразком якості. Підтвердженням цьому були високі показники відвідування глядачами минулих програм НЦУ.